«Зіпсована», «не така», «навіщо ти провокувала?», «ну він же тобі подобався»… Кожне необдумане нами слово вкарбовується в пам’ять людини, яка зазнала статевого (сексуального) насильства. Ця стаття про те, як правильно поводитись з подругою, родичкою, знайомою чи дописувачкою у соцмережах, яка наважилась розповісти про насильство.
Дві жінки, Олена і Настя (ім’я змінені), розкажуть, як їх травмувало оточення, і якої підтримки від людей вони чекали. А адвокатка Лариса Денисенко і психологиня Ольга Семенова дадуть поради з професійного досвіду.
Історія Олени: «Випадків було декілька»
Один з них — в 14 років, Запоріжжя, 90-ті. Приятель мого хлопця з ножем перестрів біля під’їзду.
Це важко усвідомити, але головою, я, будучи сама тренеркою з висвітлення гендерно вмотивованого насилля, розумію, що людина, над якою вчинили насильство, не винна. Розумію, що і я не винна. Але десь на підсвідомості воно лишається: я ж вдягнула модні гофровані колготи, це ж був приятель мого хлопця. Якби я не зустрічалася з тим хлопцем… Ця думка все одно в голові сидить, і впливає на все (на впевненість в собі, на пасивну агресію).
Коли тобі говорять, що ти «зіпсована» (хлопці, люди, коментарі в інтернеті) — важко не повірити.
Раніше я взагалі не розповідала, а коли більше почала займатись цією тематикою, потрохи стала. Порада «не мовчи» теж частково перекладає відповідальність на потерпілу. Виглядає ніби так, що проблема в тому: «А чому вона мовчить?». Начебто проблема у потерпілій.
Дуже різна буває реакція. Мені завжди хотілося, якщо це чоловік, хлопець, який мені подобається, щоб він був на них злий, якось хотів би з цим розібратися, я би тоді відчувала себе захищеною. Хоча це, знову ж таки, лягає в канву стереотипів, але мені би було приємно, аби близька людина була зла на тих, хто скоїв зло.
Мені колись пояснили, що в насиллі немає нічого сексуального, його просто невдало переклали. Sexual — це не сексуальне, а статеве насильство.
Одного разу мене шокувала реакція
У нас з одним чоловіком зав’язувалися стосунки, ми поїхали на відпочинок. Ми йшли морським берегом, якось мова зайшла, що я сказала, що вночі не піду кудись. І він сказав, що я надто часто приділяю увагу гендерним питанням. Я йому і кажу, що пережила гендерне насилля.
І він спочатку не зрозумів. Це мене також дратує, що одразу не розуміють, перепитують, і тобі треба казати це дієслово (зґвалтування), а я такого не люблю. Бо я тоді про сам факт згадую.
Його реакція мене шокувала. Він замовк, і про це більше нічого не сказав, ані тоді, ані в інший день. Я нічого не додавала і не питала. У результаті, ми роз’їхалися.
Я би не хотіла, щоби мене жаліли
Я ж не якась нещасна, я пережила це.
Хоча в інтернеті мені це доречно. Якось в коментарях у Фейсбуці я поділилася своїм досвідом, мені було приємно, що люди поставили обнімаючі смайлики. І один чоловік поставив смайлик, що сміється. Як тільки я бачу, що хтось жартує з тематики насилля — це найжахливіше.
«Мені шкода, що вам довелося це пережити» — такий варіант мені подобається. А в приватній розмові: «Я не знала, що з тобою таке було», «Не уявляю, як ти долаєш це», ну і що я в чомусь молодець.
Коли мене не хвалять, я почуваюся неоціненною і, можливо, це пов’язано з тим, що я вважаю себе якоюсь «не такою».
Я прошу людей не вживати слово «жертва», тому що почуватися все життя якоюсь іншою — немає бажання. Потерпіла, та, яка пережила такий досвід. Навіть просто у розмові.
Я дуже прошу всіх замислитись над жартами. Я чую все. Якщо по радіо транслюють пісню Nirvana «Rape me» — я про це думаю.
Щоразу, як хтось каже «нагнуть» парламент — уявляю статеве насилля. Прошу старатися говорити так, щоб люди не дотравматизовувались.
Історія Насті: «Це був друг, якого знала на той момент 26 років»
Дуже часто перекладають відповідальність на рівні «подай заяву на людину, інакше далі вона ще когось уб’є, зґвалтує». Але ніколи не цікавляться, а чим ризикує постраждала у цьому випадку?
У нас були спільні знайомі. Деякі люди відреагували нормально: назвали цю людину мудаком, сказали, що я ні в чому не винна. Але переважно жінки відреагували: «Таке буває».
У нас таке суспільство, з багатьма людьми так неадекватно поводилися партнери, що коли ти їм щось розповідаєш, їх це не шокує.
Більшість випадків насильства здійснюються знайомими. Я хотіла б, щоб люди, яким я розповіла, перестали з ним спілкуватися. Я вважаю, що таких людей треба соціально вичавлювати з компанії. А що ця людина має робити у нормальному суспільстві? Мене дуже ображало, що ці люди не перестали спілкуватися з ним.
У моєму випадку мені казали: «Ну він же тобі дуже подобався». Але те, що людина знала, що я до неї відчуваю симпатію, — це не привід ґвалтувати.
Я би хотіла, щоб люди не драматизували, коли чули про це
Нормально, якщо людина мені скаже: «Ой, мені дуже шкода, що ти пережила цей досвід». Якось відповісти, спокійно відреагувати, не драматизувати.
Люди, яким ти розповідаєш, намагаються закінчити цю розмову. У принципі це нормальна реакція. Не зовсім адекватно розпитувати, чи є психотерапевт. Не треба розпитувати людину, можна сказати: «ти можеш розповісти те, що вважаєш за потрібне». Важливо не ставити під сумнів слова. Людина може обмовитися не тому, що бреше, а просто помилився, переплутав.
Мені найбільше допомогло забанити людину скрізь і списати наших спільних знайомих. Для мене це був драматичний досвід, бо довелося шматок свого життя взяти та випиляти.
Часто жартують, начебто люди, які не мають партнера чи не дуже зовнішність — це подарунок долі, що їх зґвалтували. Цей жарт несмішний. Люди йдуть вулицею. Поруч трапляються симпатичні люди. Але ж це не означає, що з усіма симпатичними ти готова зайнятися сексом.
Раніше говорили, що потерпілі від Харві Вайнштейна намагалися прославитись…
Ніхто не хоче увійти в історію як потерпіла від сексуального насильства. Нікому не хочеться, щоб у гугл-пошуку її знаходили і казали: «Ну це он та дівчина, ну ви зрозуміли».
ФОТО: INVESTIGATIVE INTERVIEW. UKRAINE
Коментар адвокатки Лариси Денисенко:
Сексуальне насильство — злочин, компетентні органи мають розслідувати його, а суспільство має негативно ставитися до нього, а не до соціальної поведінки та особистості потерпілої. Не це має бути у фокусі, не це розслідується.
Жінка не має вибачатися, не має почуватися незручно, засоромленою, не має засуджуватися за свою тілесність, зовнішній вигляд, сексуальність, вибір маршруту, вибір компанії, вибір способу життя, бо коли вона стає потерпілою від сексуального насильства, треба розбиратися не з нею, не вчити життю, не насміхатися і не читати моралі, треба розбиратися з нападником, бо виключно ця людина є небезпечною для усіх нас.
Гендерну чутливість потрібно розвивати, і це не можна виправити одним курсом або тренінгом, це має стати системою, щоб потрохи прибирати стереотипи, котрими люди послуговуються.
Насправді прокурори представляють державний захист потерпілої, завданням поліцейських, слідчих є розслідування злочину, аргументоване обвинувачення нападника, але питання, які вони ставлять, аргументи, на які вони звертають уваги, коментарі, що вони собі дозволяють у відношенні до жінки, бувають неетичними і неправомірними.
Стигматизуючі питання
«Нащо ви вдягнулася як підліток і пішли в той Гідропарк, вам — 45, ви — мати». «Потерпіла зловживала алкоголем, розпивала спиртні напої і спочатку загравала», «ну що ж ви на нього так гримали, треба м’якішою бути, ви ж жінка, він би заспокоївся», «чому ви пішли з ним на якусь квартиру?».
«Ви ж самі казали, що хотіли зайнятися сексом, то в чому проблема?», «та ви розумієте, що через вас йому в тюрьмі зроблять?», «кількаразово затримувалася за зайняття проституцією», «стежити треба було за своєю дитиною» і таке інше.
Мені подобається лайфхак, котрим поділилася моя колежанка Оксана Гузь, вона сама проводить опитування потерпілої, а слідчому приносить флешку із записом, це процедурно дозволено, і в такий спосіб можна захистити клієнтку від травмуючих питань.
До стигматизуючих питань я людину також готую. Бо 100% їх ставитиме сторона захисту обвинуваченого/підсудного.
Моїм завданням, окрім суто правничих, є спроба повернути людині звичність її життя, впевненість щодо впливу на нього.
Вимушені зміни життя дуже часто зупиняють жінку навіть на етапі виклику поліції. В мене була клієнтка, котру попередили, що вона втратить відповідальну роботу, бо «якщо ти не можеш розібратися в своїй родині, тоді що ти робиш на цій посаді?».
Все упирається не лише в психологічну важкість, а і в фінансові спроможності, зокрема. Немає відшкодування витрат, страхових полісів, відповідальності держави за нереагування на скарги жінки.
Але, коли жінку підтримують близькі, а не стигматизують, тоді їй все вдається.
ФОТО ЗІ СТОРІНКИ FB
Коментар психологині Ольги Семенової:
Доречно висловити співчуття, коректно поділитися своїми емоціями щодо цього. Сказати «Співчуваю», «Мені шкода, що з тобою таке сталося». Не казати: «Я тебе розумію», бо ми не знаємо, як було людині.
Можемо сказати: «Я не уявляю, як тобі після цього, але мені шкода, що це трапилося». Також можна запитати, чи хоче людина про це більше поговорити. Саме уточнення вже є підтримкою.
В кожної жінки є своя лексика, яку вона використовує. Доречним буде, якщо в розмові з нею ми будемо використовувати ті слова, які вона сама називає.
Слово «згвалтування» є юридичною термінологією, це вид злочину, який має бути певним чином оформлений і так далі. Сексуальне, фізичне насилля не завжди є згвалтуванням як таким. Але якщо жінка каже: «Мене згвалтували», то ми називаємо це саме так.
Можна уточнити, чи не відчуває дівчина провини, бо вона може шукати власної провини. Але дійсно варто сказати, що ти в цьому не винувата.
Треба сказати: «Я на твоїй стороні, готова тебе підтримати». Провина — іншої сторони і панівної культури також.
Дуже важливо не намагатись знецінити, спростувати або заперечити цей досвід. В психології це називається процесом валідації, підтвердження досвіду. Якщо сама дівчина називає це насиллям, вона має повне право іменувати свій досвід саме так, і це дуже важливо, щоб ми від цього не відсторонювалися.
Нам може бути не зрозуміло, як на це реагувати, але важливо не переводити в якусь пом’якшену форму.
Не пропонувати якісь альтернативні назви, і не пропонувати інші пояснення, чому так сталося. Можна сказати: «так, я тебе чую, мені страшно таке від тебе чути», або «це мене приголомшує».
Доречно буде сказати, якщо ви так відчуваєте: «Я не знаю, що тобі сказати. Але мені моторошно чути, що таке трапилось. Як я можу підтримати тебе?».
«Не мовчи» — це також може бути сприйнято як психологічний тиск. Можливо, її фізичний чи психологічний стан не дозволяє чинити якість активні дії. Доречним може бути уточнити, а чи думала вона про розслідування, залучення юристів, щоб винний поніс покарання…
Щоб це не було тиском — запропонувати допомогу (разом сходити у відділок, написати заяву). Взяти за руку і разом сходити — це краща допомога, ніж просто спонукання до дій.
Авторка: Міла Мороз
журналістка, феміністка, співзасновниця Сміливої
